В октябре 2004 г. Полтавское областное отделение Фонда Украины социальной защиты инвалидов обратилась в хозяйственный суд Полтавской области с иском о взыскании с Государственной Новогалещинской биологической фабрики задолженности по уплате средств за невыполнение установленного норматива относительно создания предназначенных для трудоустройства инвалидов в сумме 6028,71 грн.
Решением от 31.01.2005 г. хозяйственный суд Полтавской области полностью удовлетворил исковые требования. С Государственной Новогалещинской биологической фабрики в пользу истца подлежит взысканию 6028,71 грн. долга; в доход государственного бюджета Украины 6028,71грн. затрат по таможенной пошлине; в пользу ДП "судебный информационный центр" 118 грн. информационных.
Адвокаты юридической фирмы "Правовый захист" представляя интересы Государственной Новогалещинской биологической фабрики, направили апелляционную жалобу на решение хозяйственного суда Полтавской области с 00.00.2005 года.
Апелляционную жалобу суд удовлетворил в полном объеме.

КИЇВСЬКИЙ МІЖОБЛАСНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
__ квітня 2005р. № 5/555

Київський міжобласний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Ф. М.О. (доповідач по справі),
суддів: М.П.К.,
Я.М.Л.,
При секретарі судового засіданні К.Ю.С.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явились
від відповідача: Сидоренко В.В., дов. № 12-11/04 від 12.11.04р. - юрисконсульт
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної Новогалещинської біологічної фабрики, смт НННН на рішення господарського суду Полтавської області від 00.00.2005 року
по справі № 5/555 (суддя Г.Н.Г.)
за позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Полтава
д0 Державної Новогалещинської біологічної фабрики
про стягнення 6028,71 грн.

ВСТАНОВИВ:
В жовтні 2004 р. Полтавське обласне відділення Фонду України соціального захисту інвалідів звернулося до господарського суду Полтавської області з позовом про стягнення з Державної Новогалещинської біологічної фабрики заборгованості по сплаті коштів за невиконання встановленого нормативу щодо створення призначених для працевлаштування інвалідів в сумі 6028,71 грн.
Рішенням від 31.01.2005 р. господарський суд Полтавської області повністю задовольнив позовні вимоги. З Державної Новогалещинської біологічної фабрики на користь позивача підлягає стягненню 6028,71 грн. боргу; в доход державного бюджету України 60,28 грн. витрат по миту; на користь ДП „Судовий інформаційний центр" 118 грн. інформаційних, мотивуючи прийняте рішення наступним:
у 2002 році середньосписочна чисельність працівників відповідача становила 94 особи. У зв'язку з цим, відповідно до ст.. 19 Закону про захист інвалідів йому встановлювався норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів в розмірі 4% що становило 4 місця. Тому відповідач зобов'язаний був працевлаштувати 4, а фактично влаштував - 1;
відповідно до ст. 20 названого Закону відповідач повинен перерахувати відділенню 2009,57 грн. за незайняте робоче місце інвалідом, виходячи з розрахунку середньорічної заробітної плати одного працівника; чинне законодавство не ставить сплату штрафних санкцій за невиконання встановленого нормативу щодо створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у залежність від будь-яких обставин, по яким можливе звільнення від сплати штрафних санкцій відповідача за невиконання нормативу по працевлаштуванню інвалідів.
: Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення, оскільки судом не повно з'ясовано фактичні обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, зокрема:
згідно зі ст. 18 вищевказаного закону працевлаштування інвалідів здійснюється безпосередньо центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Відповідач вважає, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати інвалідів на створені робочі місця;
ч. З ст. 20 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" зазначено, що сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації проводять за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).
На підставі апеляційної скарги Державної Новогалещинської біологічної фабрики на рішення господарського суду Полтавської області від 00.00.2005 року згідно ст.98 ГПК України Київським міжобласним апеляційним господарським судом ухвалою від 28.03.2005 р. порушено апеляційне провадження у справі № 5/555.
Представник позивача в судове засідання не з'явився. Про час, дату та місце засідання суду позивач був належним чином повідомлений направленою за його місцезнаходженням ухвалою суду. Відсутність представника не перешкоджає її розгляду по суті за наявними матеріалами відповідно до ст.ст. 96, 99 ГПК України. Представник відповідача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав.
Перед початком судового засідання представником відповідача згідно зі ст. 81-1 ГПК України подано клопотання про відмову від здійснення фіксації судового процесу технічними засобами, яке судом задоволено.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія
суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення - скасуванню з наступних підстав.
Згідно ст.99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
У відповідності зі ст.43 ГПК України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і людний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили. (Роз'яснення ВАСУ від 10.12.96р. №02-5/422 "Про судове рішення").
Як зазначається в частині першій ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до п.п.2, 3 роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України від 10.12.96р. №02-5/422 "Про судове рішення" - рішення господарським судом повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, а також рішення повинно ґрунтуватись на повному з'ясуванні чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій у сумі 6028,71 грн., господарський суд першої інстанції виходив з того, що в 2002 році відповідач створив лише 1 робоче місце призначене для працевлаштування інвалідів при необхідній нормі 4. Виходячи із середньорічної заробітної плати на підприємстві відповідача, яка складає 2009,57 грн. відповідач повинен був перерахувати позивачу за незайняті робочі місця 6028,71 грн. Посилання відповідача, що сплата штрафних санкцій провадиться за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів) судом до уваги не взято, оскільки у разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на майно. Стягнення грошових сум можливо і в майбутньому, і не звільняє відповідача від відповідальності за недотримання нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів. Судом першої інстанції також не взято до уваги, що позивачем пропущений строк позовної давності (ст.. 250 ГК України), оскільки недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів не можна вважати адміністративно-господарськими санкціями.
Колегія суддів не може погодитись з висновками господарського суду першої інстанції, викладеними в оскарженому рішенні, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" № 2606-ІЇЇ (далі - Закон), для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік у кількості одного робочого місця.
Колегією суддів встановлено, що статистичний звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2002 рік по формі № 10-П1, затверджений наказом
Держкомстату України № 49 від 0.01.2002 р. (а.с.4), Державної Новогалещинської біологічної фабрики свідчить, що в оспорюваний період підприємством було фактично працевлаштовано 1 інваліда при необхідній нормі 3 чоловіка (середньооблікова чисельність штатних працівників на підприємстві 94 чол. х 4% = 3,76). Відповідно до Положення про робоче місце інваліда у разі застосування 4% нормативу враховуються лише цілі одиниці, тому необхідний норматив для даного підприємства і складає З чоловіка, а не 4 як помилково встановлено місцевим господарським судом.
Згідно зі ст. 18 Закону працевлаштування інвалідів на підприємствах здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів.
Пунктами 5, 10, 11, 12, 13, 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою КМУ від 03.05.95 р. N 314, передбачено, що підприємства інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням повноважень, стану здоров'я, здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Отже, нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні на підприємства покладено обов'язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов'язок їх працевлаштування.
При дослідженні матеріалів справи встановлено, що до визначених органів керівництво підприємства відповідача з інформацією про створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів не зверталось.
Статтею 20 Закону передбачено, що підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Питання про стягнення штрафних санкцій з прибутку при зверненні стягнення на майно регулюється частинами 3 та 4 ст. 20 Закону і відноситься до виконання рішення.
Однак, Київський міжобласний апеляційний господарський суд встановив, що позивачу необхідно відмовити в задоволенні позовних вимог з тих підстав, що строк позовної давності про стягнення штрафних санкцій за не працевлаштування інвалідів у 2002 році сплинув.
Згідно п.5 Прикінцевих положень Господарського кодексу України від 16 січня 2003р., який набув чинності 01.01.04р., положення Господарського кодексу України щодо відповідальності за порушення, вчинені до набрання чинності відповідними положенням Господарського кодексу України стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються у разі якщо вони пом'якшують відповідальність за вказані порушення.
Відповідно до ст. 250 Господарського кодексу України, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Як вбачається з державної статистичної звітності (а.с.4) відповідач надіслав звіт позивачеві 30.01.2003р. і Фонд знав про порушення, проте звернувся до суду тільки 29.10.2004р.
Що стосується висновків місцевого господарського що стягнення штрафних санкцій за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів не можна вважати адміністративно-господарськими санкціями не відповідає дійсності, оскільки спільний лист Міністерства праці та соціальної політики України та Фонду соціального захисту інвалідів № 0610-533/2235 від 27.12.2004р. не зареєстрований в Міністерстві юстиції України у відповідності до вимог пп. 1, 2 Указу Президента України „Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" та не внесений в єдиний державний реєстр нормативних актів згідно вимог Указу Президента України „Про Єдиний державний реєстр нормативних актів", а тому не має обов'язкової сили для застосування і не відповідає законодавству України.
Господарський суд Полтавської області також помилково дійшов висновку, що санкції за невиконання нормативу, встановленого для працевлаштування інвалідів не носять характер відповідальності, а є альтернативним зобов'язанням, оскільки у підприємства є вибір або працевлаштувати інваліда, або за невиконання цього припису сплатити штрафні санкції, оскільки в ст.. 20 Закону чітко визначено поняття „штрафних санкцій", яке чітко кореспондується з поняттям адміністративно-господарський штраф. В чинному законодавстві штрафні санкції визначені як відповідальність за невиконання зобов'язання. Жодним нормативним чи підзаконним нормативним актом поняття „штрафні санкції" не визначається як альтернативне зобов'язання.
Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що місцевий господарський суд не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мали істотне значення для вірного вирішення спору.
Враховуючи викладене судова колегія Київського міжобласного апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Полтавської області від 00.00.2005 р. у справі № 5/555 прийнято з порушенням норм матеріального права і тому підлягає скасуванню.
Керуючись ст. 99, ст. 101, ст. 102, п. 2 ст. 103, п. 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, апеляційний господарський суд.
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Державної Новогалещинської біологічної фабрики, на рішення господарського суду Полтавської області від 00.00.2005
року по справі №5/555 задовольнити.
2. Рішення господарського суду Полтавської області від 00.00.2005 р. у справі №5/555 скасувати повністю.
3. Прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.
4. Стягнути з Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту
інвалідів на користь Державної Новогалещинської біологічної
фабрики, що знаходиться за адресою 30,14 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги.
5. Доручити господарському суду Полтавської області видати матеріали справи № 5/555 повернути до господарського суду Полтавської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.